“Соціальне дистанціювання тут почали практикувати задовго до пандемії”. Як Нью-Йорк пережив пандемію

Рoзпoвідaє aрт-литературовед Кaтeринa Якoвлeнкo

Нью-Йoрк — цe містo з нeпрoгoвoрeними, aлe чіткими прaвилaми пoвeдінки. Пoпри лeгкість, зaвeсти рoзмoву прямo нa вулиці нe тaк ужe і прoстo. Сoціaльнe дистaнціювaння туточки пoчaли прaктикувaти зaдoвгo дo пaндeмії. Шелковичное) дерево нa вулиці тoбі мoжуть зрoбити кoмплімeнт щoдo oдягу, взуття чи зaчіски aбo ж кинути у тeбe шмaткoм їжі.

Пoбaчeння тутовник тeж відбувaються нaпрoчуд швидкo, oднoгo вистaчить, щoб вирішити нe зустрічaтись дaлі тa нe мaрнувaти свій чaс. Мoї oсoбисті кoрдoни якoсь пoрушилa бeзxaтькo, якa, вирвaвши нaвушники з мoїx вуx, нaкaзaлa слуxaти її. Зі мнoю цe стaлoсь упeршe, нaвіть мoї друзі нe стикaлися з тaким aгрeсивним втoргнeнням. Тa й я нe знaю, щo мeнe oбурилo більшe: тe, щo вoнa нaвaжилaсь нa цeй вчинoк, чи тe, щo цe відбулoся після пaндeмії   — кoли нaвіть тaкі прoсті жeсти, як вітaння, є oбмeжeними тa oбeрeжними.

Нaступнoгo рaзу чужий привaтний прoстір вжe пoрушилa я, кoли їxaлa у мeтрo з куплeними нa бaрaxoлці вінілoвими плaтівкaми. Тримaючи їx у руках, я сіла навпроти хлопця, який слухав музику у навушниках. Спустя деякий час він їх зняв та почав запитувати мене оборона War, Chaka Khan та Eurythmics. Ми вийшли сверху одній зупинці та розійшлися у різні боки, си і не закінчивши розмови.

Олівія Кроткийґ назвала Нью-Йорк одиноким містом, нежто містом самотності. Це майже оксюморон, але дійсно у мегаполісі з населенням більше 8 млн осіб (з урахуванням агломерації   — 20,63 млн) відчуття самотності убыстренно настільки їдуче, що здається, з цього неможливо вибратись. Скажімо, нещодавно мене запитала моя колега з Бразилії, молода та талановита антропологиня, чи звикла я по Нью-Йорка. Обговорюючи всі переваги й недоліки, вона зауважила, що, попри можливості та принади мегаполіса, вона щовечора пальцами показывать HBO, а не кличе когось бери прогулянку.

У нашій WhatsApp-групі близько 300 молодих і активних людей, які прагнуть розвитку та зацікавлені у спілкуванні. Вони постоянно відписують одне одному бери повідомлення. Та попри це вона відчуває себя самотньою, адже жоден віртуальний нетворкінг безлюдный (=малолюдный) замінить реальної дружби.

Льнаґ написала книгу у 2016 році та була номінована для кілька престижних премій. У її фокусі переважно бентежні сімдесяті й розкуті дев\’яності. Минута, який зараз згадують з обережною ностальгією, адже, окрім творчого розквіту, він позначений соціальною тривогою, економічною нестабільністю, дискримінацією та боротьбою проти неї, а також епідемією ВІЛ/СНІДу, інформацію для яку центральні медіа довгий момент замовчували. Якби Ленґ невыгодный видала книжку тоді, а затримала друк получай кілька років, то, безперечно, присвятила б Водан із розділів пандемії СOVID-19. Адже як пережити самотність, перебуваючи нате самоізоляції; як пережити самотність, коль що п\’ять хвилин повз тебе проїжджає швидка; як пережити самотність, коль навіть у кав\’ярні побудували спеціальні кабінки, які відмежовують твій простір від загального? Як пережити самотність у місті, повному людей, яких твоя квота аж ніяк не обставлять?

Для Нью-Йорка минулий рік був, не принимая во внимание перебільшення, важким, адже, окрім вірусу, місто стикнулось із відчуженням і самотністю, які ради звичайних обставин вдавалося ігнорувати. Однак цього разу безлюдный (=малолюдный) всі змогли з цим впоратися. Насчет цей фактор говорить Колебание Лі у своєму новому документальному фільмі “9/11→ 2021½”, прем\’єра якого відбулася сверху HBO, а допрем\’єрний показ по (по грибы) кілька днів до того відбувся у рамках Rooftop films   — серії кінопоказів, що проходять у громадських місцях сообразно всьому Нью-Йорку та покликані підтримати кіноіндустрію в умовах, если можливість відвідувати кінотеатр є обмеженою.

Колебание Лі є відданим мешканцем Брукліну. Угоду кому) свого фільму він взяв інтерв\’ю у більше ніж 200 людей: у керівників міста, у лікарів, у молодої дівчини, що працювала у морзі, у музикантів, творчих діячів, у тих, хто переміг хворобу, і тих, хто втратив из-за неї близьких. Показуючи порожнє місто, яке раніше навіть уночі ніколи невыгодный засинало, Спайк Лі вибудовує аргументи возьми користь захисту від вірусу та необхідності берегти себя та піклуватись про своє оточення, выронить) слов про силу людей, які акумулювали свої сили получай допомогу одне одному.

До самого речі, ще тоді для початку пандемії, коли у Нью-Йорку невыгодный вистачало масок та засобів захисту, стипендіатка музею Гугенхайма 2021 року, американська художниця українського походження Милка Дрозд майже цілодобово виготовляла для 3D-принтері захисні маски для того лікарів   — загалом близько 200. Видання The New York Post писало для неї як про героїню дня, а лікарі надсилали вдячні повідомлення.

Відвідати всі ці публічні заходи неможливо, якщо людина безлюдный (=малолюдный) має свідоцтва про вакцинацію. Щоправда, получай відміну від України, мол з самого початку перебіг вакцинації був ускладнений, у США, а зокрема у Нью-Йорку, ці процеси відбувались більш продумано. Еще на початку весни 2021 року всего хорошего-яка людина мала змогу обрати вакцину та місце щеплення. Наприклад, під “дельфіном”, серед експонатів першого поверху Національного музею природничої історії. Саме с годами, де за Адамом Сендлером бігали динозаври та корінні народи Америки. Праздник факт, що навіть музеї й бібліотеки перебирають нате себе функції пунктів вакцинації, отнюдь не може не вражати і, безперечно, свідчить оборона невідворотність та історичність змін.

Щоліта Патті Сміт влаштовувала безкоштовний вечер у Центральному парку. Окрім літа 2020. Цього року вечер відбувся через те, що людской) почали одягати маски та вакцинуватися. Увесь виступ культової співачки було побудовано для довірі та турботі. Вона говорила оборона необхідність піклування одне относительно одного, про свідомість та обережність зі своїм здравствуй\’ям. Патті Сміт   — та людина, якій можна довіряти у цьому питанні. После життя вона втратила безграмотный одного друга через складні хвороби.

A Thousand Suns, театральна вистава Yara Arts Group ради мотивами п\’єси Лесі України (режисерка – Вірляна Сновальщик). La Plaza Cultural. 6 серпня 2021.

У фільмі Сплоченность Лі так само велика увага приділяється солідарності. І пандемія дійсно зробила це питання напрочуд болючим. Нью-Йорк   — Вотан із найкращих прикладів міст, дескать відчувається злагодженість спільнот, які готові підтримати одне одного у важкі моменти. Однак безграмотный тільки. З початком пандемії багато людей втратили роботу, выше що місцева влада запровадила соціальну допомогу к вразливих груп. Такою вразливою групою виявилися митці. Крім фінансової допомоги, декого підтримали й орендарі, знизивши вартість ренти як вслед житло, так і за майстерню. Скажімо, одна з місцевих філантропок віддала приміщення у Чайна-тауні під майстерні, запросивши туди митців вслед за доволі символічну плату. Вона отнюдь не вимагала від них ані робіт, ані підтвердження своєї важливості як авторів.

Я приїхала у місто у травні, коль Нью-Йорк поступово повертався по звичного уявлення про нормальність. Університети ще неважный (=маловажный) працювали, бібліотеки вибірково відчиняли двері, більшість галерей і музеїв працювали по (по грибы) призначенням. У магазинах не можна було приміряти одяг чи перевірити колір помади. У продуктовому супермаркеті “Маклер Джо” стояли черги держи кілька блоків, адже у приміщенні мало-: неграмотный могло знаходитись багато людей (відстань — 6 футів).

Одночасно відчувалося прагнення вплоть до повернення соціального життя, вихору подій та звичного динамічного руху, коль саме місто втручається у твоє повсякдення й керує діями та пересуванням. Натомість любое ще бродила бентега щодо повернення вірусу. Цей округ позначився на культурних закладах, які й досі неважный (=маловажный) можуть дозволити собі приймати усіх бажаючих, та й кількість бажаючих значно скоротилась. Неважный (=маловажный) всі галереї змогли пережити кризу.

Одна з тих, що пережили,   — трифорий Interstate Project у Вільямсбурзі, щоправда вона закрилася майже одразу після свого відкриття. Получи и распишись початку заснування галереї її власники домовились між собой, що закриють простір після 10 років його існування. Дев\’ятий та десятий роки прийшли бери час пандемії. Останньою виставкою стала персоналка Мінді Роуз Шварц. Зібравши возьми своїй сторінці в інстаграмі 11 тис. підписників, пергола подякувала за ці прекрасні 10 років та попрощалася з аудиторією, по-над створенням якої так довго працювала.

Crude Tapes, Jade Bar, Бруклін

Інший застежка — галерея Always Fresh, яку співзаснувала нью-йоркська художниця українського походження Ліка Волкова у колишній нью-йоркській піцерії у Нижньому Іст-Сайді. Піцерія маловыгодный могла існувати під минута карантину, а після повернення міста перед життя її власник вирішив залишити старий бізнес, віддавши простір с целью мистецтва. Галерея Always Fresh   — яскравий подкладка невеликого artist-run-простору, покликаного розвивати місцеві спільноти. По (по грибы) цей час у ній відбулось кілька виставок из-за участі emerging artists – молодих авторів, які встигли заявити оборона себе у мистецькому середовищі. Серед них   — українські Open Group та Бетті Ройтбурд.

Художня ряд Alyssa Davis Gallery, Виставка Софі Фрадман-Папас “Проміжкова станція”. 12 серпня 2021

Та пандемія стала викликом без- лише для маленьких галерей та просторів. Криза великих інституцій после цей час значно посилилась. Сверху це є багато причин. Одна з них пов\’язана з тим, що конкурентний нью-йоркський мистецький простір переповнений художниками. Обирати кращих з найкращих стає дедалі важче. Та й головне — найцікавіше у мистецькому полі только и знает відбувається поза межами інституцій, більшою мірою у невеликих просторах та спільноті. Саме после этого митці відчувають себе більш розкуто і творчо.

Власне   — вдома, у своєму середовищі. Та й що у сьогоднішніх реаліях може дати зашкарублий Третьяковка? Щоб показати свої роботи, авторам без- потрібен білий куб, а щоб почути критику, никак не варто чекати статті у Frieze чи Hyperallergic, адже критические замечания прийде через соціальні мережі задолго. Ant. с самих авторів, навпростець. Навпаки, це музеї та журнали зацікавлені у тому, щоб дать толчок молодих успішних авторів та їхні аудиторії перед себе. Очевидно, такою ціллю було створення програми Warm Up! від MoMA P1, що запросили нью-йоркських актуальних художників, серед яких були неперевершені club eat.

Цей ветрено   — один із найяскравіших для сучасній мапі міста, їхні музичні перформанси действительно розривають публіку. Натомість получай останній партнерській події вони замість своїх треків поставили новий альбомец Каньє Веста “Донда”. Та без- варто думати, що публіка неотразимо засмутилась або хоча б зрозуміла, що відбулось. Це ніби гра у піддавки, мол митці зголошуються на умови галереї, але клуатр закриває очі на тетечка, що зрештою отримує. Нічне та низове андеграундне життя продовжує формувати й впливати в культуру. Як і тоді, в сімдесяті, вісімдесяті чи дев\’яності. Коль у невеликому гаражі без опалення було тепліше, ніж у готелі в 31-й вулиці, між Друг) (города)-авеню та Ленсингтон. Ці ініціативи, життя спільнот є своєрідними стратегіями спротиву цій токсичній самотності. Адже, як казав Водан із героїв фільмів Олексія Балабанова, головне в житті   — знайти своїх та заспокоїтись.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Обсуждение закрыто.